Терно́піль — місто у західній частині України, політико-адміністративний, економіко-діловий та культурний центр Тернопільської області. Розташоване на річці Серет. У Тернополі перетинаються важливі автомобільні та залізничні шляхи. Єдине місто обласного значення Тернопільської області[2].
До 1944 року місто мало назву Тарнополь.
Засноване у 1540 році Яном Тарновським. До 1569 року належало до Теребовлянського староства (пізніше повіту) Руського воєводства. У 1569—1772 роках у складі Теребовлянського повіту Подільського воєводства; у 1772—1810, 1815—1867 — центр Тарнопільського округу у складі Королівства Галичини та Лодомерії, 1810—1815 — Тернопільського краю Російської імперії, з 1867 до 1939 — адміністративний центр Тернопільського повіту у складі різних держав: Австро-Угорщини, ЗУНР, ГСРС, Другої Речі Посполитої. З 1920 — адміністративний центр воєводства, від 1939 — області. Наприкінці 1918-го до 2 січня 1919 року Тернопіль був столицею ЗУНР, а з 8 липня по 21 вересня 1920 року маріонеткового більшовицького державного утворення — Галицької СРР. У період нацистської окупації (1 серпня 1941 — липень 1944) місто підпорядковувалося дистрикту «Галичина».
Покровителем міста вважають святу Теклю. До Другої світової війни вівтар з її зображенням знаходився у Домініканському костелі — нині церкви Непорочного зачаття Матері Божої[3].
Населення — 217 706 осіб (2008)[1]. Тернопіль займає площу 5852 га, 231 вулицю, 5 майданів, понад 1020 будинків.
Перше укріплене поселення слов`ян - Сопільче, було зруйноване Батиєм в 1240 році. Згодом воно потрохи відбудовувалось, але інтенсивний розвиток міста почався після 1540 року, коли ці землі були даровані Сигизмундом І, коронному гетьману Яну Тарновському. Для оборонних цілей краю він починає зводити замок. Це містечко (на той час - містечко) згадується в хроніках під назвою Топільче, Тарнопіль, Тернопіль. Замок в Тернополі був обнесений частоколом, валом та сухим ровом. Кам`ними була в`їздна брама з ланцюговим мостом, кутові башти й житлові приміщення всередені замку. Навколо замку почало розвиватися місто, яке в 1548 році отримало магдебурзьке право. Надається право на проведення щотижневих торгів і трьох ярмарок в рік, а також могло мати склади на товари для закордонних купців.
В місті будується синагога, Воздвиженська церква та Церква Різдва Христового.
Надставна церква - церква Воздвиження Чесного Хреста, була споруджена на фундаменті древнього храму, історія якого сягає часів Данила Галицького. Будівля - це тридільний храм без бань. В 1627 році була добудована дзвінниця, про що зберігся напис на камяній плиті над входом до церкви.
Другу церкву - Різдва Хрестового, як засвідчує фундаційний напис, почали мурувати 15 червня 1602 р. і закінчили 4 серпня 1608 р. під орудою відомого муляра Леонтія.
У 1636 р. було зведено дерев’яну Монастирську церкву (Успення Пречистої Діви Марії). Згодом, в 1836 рочі, на цьому місці побудували нову муровану церкву, що знаходилась у Микуленецькій частині міста. Приміщення цієї церкви знищили більшовики в 1962 р., а в наші дні її там заново збудували парафіяни.
В 1749 - 1779 рр. у стилі пізнього бароко з елементами рококо будується католицький костел ордену Домініканців. Архітектором був Ян де Вітте. При радянській владі в храмі була картинна галерея Тернопільського краєзнавчого музею. Зараз приміщення костелу з монастирськими прибудовами передано українській греко-католицькій церкві.
При церковній парафії тернопільські міщани організовували братство, якому наступний власник міста князь В.Костянтин Острозький у 1570 р. виділив 235 моргів землі, кошти на утримання школи і шпиталю для перестарілих і хворих людей. Міщанське братство збудувало для шпиталю приміщення і утримувало сиротинець, який вели Сестри Слежебниці. Братство протягом кількох століть розширювало свою діяльність і вплив на різні верстви українців, допомаголо їм зберігати віру, обряди і давні звичаї, національну самобутеість, будували церкви, школи і бібліотеки. У 1569 р. Лука із Тернополя переклав Старий Заповіт.
Але місту не давали снокійно розвиватись постійні набіги татарських загонів. Замок й місто багато разів піддавалися руйнуванню. Найбільш спустошливі були 1618 та 1672 роки. Через Тернопіль проходив шлях козаків Богдана Хмельницького у боротьбі проти польської шляхти.
У 1772 р., після першого поділу Польщі, Тернопіль перейшов під владу Австрії і згодом став центром округи. Нова влада сприяла економічному розвитку міста. У другій половині ХІХ ст. до Теронополя прокладено шість шосейних шляхів. 1870 р. збудовано залізницю Львів - Тернопіль. У місті почали працювати 2 банки, 5 приватних млинів і 3 крупорушки, розширилися шевські, кравцеві, ковальські, столярські, різницькі та інші цехи. Це вплинуло на приріст населення. Якщо у 1808 р. в Тернополі мешкало 7093 чоловіки, то наприкінці століття було понад 30 тисяч.
Зусиллями просвіти у 1898 р. було відкрито українську гімназію, вчителями і вихованцями якої стали митрополит Йосип Сліпий, вчені Степан Белей, Роман Смакула, режисер лесь Курбас, композитор Василь Барвінський, письменний Володимер Гжинський, Петро Карманський та багато інших.
На початку ХІХ століття граф Коритовський перебудував Тернопільський замок на палац, були знесені укріплення, башти й ворота, споруду було обнесено звичайним парканом. На місті давніх воріт він поставив два пілони в єгипетському стилі.
Останній власник Тернопіля М. Туркул передав замок місту. В ньому були влаштовані казарми місцевого військового гарнізону. Під час Першої світової війни замок згорів. Відновили його тільки в 1951 році, але в дуже спрощеному виді.
На протязі століть замком володіли королева Марія-Казимір, королевич Якуб-Костянтин, Тарновські, Острожські, Замойські, Конецпольські, Собеські, Потоцькі. Компанія зовсім неординарних осіб. От якби можна було, їх усіх зібрати зараз в замку... .
Після Першої світової війни Тернопіль відходить до Польщі, стає центром воєводства в яке входить 17 повітів. 4 грудня 1939 року стає обласним центром в складі УРСР. Під час боїв і бомбардирувань Другої світової війни Тернопіль був майже повністю зруйнований. Це й пояснює відносно малу частку старих будинків в ньому.
зате які вони!
далі буде...
И в новостях часто сообщают, что происходит там то одно, то другое преинтереснейшее событие..
