Останнім часом часто замислююсь, над тим, що я мало пишу, точніше не пишу зовсім...
Причини відомі і їх безліч… та при цьому я розумію, що все це не виправдання...
Але ж, писати про те, що в твоїх думках твориться бог знай що, про те, що здавалось ніхто не зрозуміє, про те, що самій то не хочеться переживати знову... - дуже важко...
Тому, інколи краще розібратись в собі... на самоті, як би складно це не було, скільки б часу це не зайняло.
І колись, з часом, все розставиться на свої уявні місця, можливо все буде не так як раніше, але ж… і я вже не та… і погляд на світ, вже зовсім інший…
Сьогодні, мене наштовхнув написати дощ…
Так, звичайний літній дощ, який несе з собою багато вражень, думок та міркувань…,
який так необхідний після спекотного дня, щоб освіжити повітря та надати життя, всьому живому…
А ще, сьогодні під час дощу, я зрозуміла, що не боюсь грому та блискавок, а ще зовсім недавно - вони мене лякали…
І це була моя слабкість..., яка одна з багатьох, з недавніх пір залишилась в моєму минулому…